Розкажіть про велопробіг, а також про те, як з’явилась ідея реалізації проекту?
Костянтин: Ми проїхали 11 тисяч кілометрів. Стартували 15 травня зі Львова та за 102 дні доїхали до Одеси, побувавши у найзахіднішій точці Європи.
Кожного дня проїжджали по 100-150 кілометрів для того, аби привернути якнайбільше уваги до України. Бо, насправді, основна маса європейців мало що знає про нашу країну, навіть про географічні її дані.
Ми просто їхали, спілкувалися та розповідали. У цих розповідях ми акцентували увагу на тому, що в Україні відбувається війна. Багато хто думає, що в Україні громадянська війна, тому що там є російське телебачення, яке нав’язує свою точку зору. Тому ми розповідали про те, що відбувається насправді, про те, що в нас війна із східним сусідом.
Також важливою метою було зібрання коштів на допомогу тим, хто постраждав під час війни на Донбасі . Ще ми хотіли подякувати тим, хто допомагав нам з часів Майдану та під час війни, тому що завжди приймаємо допомогу, але забуваємо за це подякувати.
Яким чином було організовано зустрічі в європейських містах?
Костянтин: Частіше за все це були українські громади, з якими ми зв’язувалися заздалегідь, також нам допомагало українське посольство.
Розкажіть про вашу команду? Хто ці люди?
Максим: Наша команда зібралася через Facebook. З Костею ми були знайомі раніше. Тільки декілька людей були незнайомі поміж собою.
Ми розробили маршрут, почали поширювати інформацію через соціальні мережі, брали участь у велосипедних виставках у Києві – саме це дало поштовх для набору команди. Наприклад, один із учасників велопробігу покинув дві роботи, аби поїхати з нами. Він зрозумів, що робота буде завжди, а такий проект – ні. Інший – громадський діяч, який мріяв доїхати на велосипеді до Гібралтару.
Тобто, ви двоє – учасники антитерористичної операції на Сході?
Костянтин: Так, але всього у команді 5 учасників, що приймали участь в АТО.
Раніше ви не займалися професійним спортом
Максим: Я – айтішник, а за освітою – географ. Звичайно, мені здається, що я веду активний спосіб життя, але він не пов’язаний із професійним спортом. Тобто я – звичайна людина, яка взяла і проїхала 11 тисяч кілометрів. Так, було складно, але будь-яка людина може витримати все це. Дуже багато інформації за ці 102 дні, її треба осмислити.
Скільки людей стартувало з самого початку і скільки приєдналося згодом?
Костянтин: Спочатку нас було вісім. Потім приєднався водій, далі хтось нас залишив, а хтось долучився. В нас була невелика ротація і, по суті, ми завжди були в обсязі 12 осіб.
У команді були дівчата?
Максим: Ми намагалися залучати, але бажаючих не було. Хоча знайомі розповідали, що деякі дівчата точно б поїхали. Але тут проблема у тому, що навіть не кожен чоловік може дозволити собі залишити сім’ю на три місяці.
Розкажіть про міста, в яких побували. Можливо, були моменти коли хотілося все кинути, та повернутися додому?
Максим: Жодного разу не хотілося повертатися, це не про нас. Найбільш хвилюючим був час до від’їзду. Щойно ми виїхали – весь страх зник. Важко було навіть уявити, які складнощі на нас чекають. Найважчим був момент, коли зламався «Едік» – наш автомобіль. Це сталося за 100 кілометрів до Барселони. Йому довелося змінити двигун. Тому декілька днів ми їхали без машини, а у Ніцці змушені були шукати картон, тому що палатки були в машині. Ми тоді дуже раділи, коли зустрічали фруктові дерева.
Як ви підходили до складання маршруту? Що в ньому особливого?
Максим: Спочатку вхідні дані: необхідно було проїхати 10 тисяч кілометрів Європою, далі вирахували, скільки можна проїхати за 8 годин. Так поступово вирішили, що поїдемо з півночі Європи на південь. Навіть коли проїхали третину шляху, вирішували, що треба трохи змінити маршрут. Заїхали у міста, де нас чекали знайомі і, в свою чергу, пропустили два запланованих міста. Тому часто все робилося експромтом.
Звідки вам перераховували кошти на благодійність?
Костянтин: Частіше це були люди, з якими ми зустрічалися та спілкувалися. Ми не зібрали стільки, скільки планувалося зібрати. Наразі це близько шести тисяч євро. В нас є декілька поранених хлопців, є сім’я загиблого з нашого батальйону, є дитячий будинок сімейного типу, куди виїхали з окупованих територій – всі кошти ми розділимо між ними.
Максим: Збір коштів не завершено. Перед нами стоїть завдання опрацювати весь отриманий матеріал за ці 102 дні. Ми збираємося продовжити нашу інформаційну роботу.
Чи збираєтеся ви організувати схожий проект в майбутньому?
Костянтин: Ми думаємо над тим, аби організувати схожий пробіг Європою, але вже за другим маршрутом, або Північною Америкою. Ми отримали багато досвіду та наступного разу зможемо зробити все набагато ефективніше.
