Журналісти Громадське ТБ Одеси зустрілися з адвокатом Надії Савченко – Іллею Новіковим. На інтерв’ю росіянин прийшов у вишиванці. Захисник Савченко розказав про патріотизм, Крим та справи політичних в’язнів.
– Як вам, інтелектуалу, зараз жити в сучасній Росії?
– Не треба сприймати медійні картинки буквально. Нормально жити. Головне, що дуже важко сприймати таку гнітючу атмосферу в цілому. Справа навіть не в тому, що люди агресивні, а в тому, що останній рік постійно є таке відчуття, що далі буде гірше. Поки ще непогано, але є відчуття, що свято закінчується та попереду важкі роки. І це відчуття розвинене повсюди. Я б не сказав, що це відноситься тільки до місцевих інтелектуалів. Це просто загальна тенденція. Це треба буде якось пережити. Я думаю, що ми впораємося, зрештою. І ми, і ви.
-Як ви думаєте, чому зараз між Росією та Україною з’явилась ця прірва?
– Важко вести війну та не створити прірву. Війна з’явилась, тому що в якийсь момент, як кажуть шахматисти, «дурень побачив шах», ось і наша влада побачила шах. Вони вважають, що у них так само як з анексією Криму, все вийде з реалізацією проекту «Новоросія». Не вийшло. І проблема у тому, що вони не вміють визнавати помилок, вони безгрішні,
вони ніколи не помиляються. Ні в чому. І у них немає заднього ходу. Просто взяти і сказати: так ми погарячкуваличся. Вони так не вміють. Їм потрібно обовязково з конем, з шашкою. А у якийсь момент кінь починає хрипіти, шашка затуплюються. Що з ними робити вони не знають.
– Тоді їх можна назвати заручниками ситуації?
– Думаю, так. Людина, яка сама себе заганяє в кут – заручник ситуації? Інша справа, що до нього менше співчуття, ніж до тих, кому він калічить життя. Але, напевно, їм важко, цілком допускаю.
– У інтелектуальному середовищі, чи є якесь обговорення цієї політичної ситуації?
– Ні, ну коли ми приходимо грати. Ми щасливі з себе це спихнути. Зараз наше життя влаштоване так, що політику обговорюєш з ранку до вечора. Про що б ти не говорив, все виїжджає в цей бік. У нас, як і у будь-якому іншому середовищі, співтоваристві, наприклад філателістів, нумезматів, є якісь різні групи друзів, які ось просто зустрічаючись, опиняються однодумцями або навпаки виявляється, що вони по різному дивляться на речі. Але, на щастя, оскільки всі в основному люди розумні, то здебільшого ми знаходимо один з одним спільну мову, а якщо я розумію, що з цією людиною ми не знаходимо спільну мову, то й не обговорюємо нічого. Дивно, але виявляється досить просто не сваритися, якщо не хочеш сваритися.
– Ось Ви зараз у вишиванці. Чи можна сказати, що це ваша позиція?
– Це не позиція. Мені в середу подзвонили сказали, що треба бути в Києві. А я зараз переїжджаю з квартири на квартиру, і це єдина чиста сорочка, яка у мене була.
– Ця конфліктна ситуація між Україною і Росією вплинула на коло вашого спілкування?
– Ні, я не втратив жодного друга. А якщо я нажив якихось ворогів, то це непомітно, тому що вони живуть своїм власним життям, читають інтернет, знають, що цей проклятий адвокат захищає «вбивцю» Савченко. Ну нехай вони живуть з цим.
– Справа Савченко зараз забирає багато вашого часу?
– Весь мій час. Я свідомо собі вибудував пріоритети, оскільки процес Надії Савченко буде головний суд року в Росії. Кримінальний вже точно. І зрозуміло, що у адвокатів у їхній практиці таких випадків буває небагато. Я повинен у що б не стало відпрацювати на максимумі. Зараз пріоритет ось такий. Закінчимо з цією справою, подивимося що буде далі.
-Тобто ви вирішили взятися за цю справу через кар’єрні міркування? Або було щось ше?
– Все разом. Адвокат така щаслива професія, що амбітність не перешкода. Якщо ти відчуваєш себе в силах і маєш якийсь багаж власних умінь і розумінь в ситуації, ти можеш пробувати. Питання тільки чи вірить тобі клієнт чи ні. У нас на першій зустрічі з Надією склалося якась інтуїтивна довіра. Вона повірила, що ми зможемо її витягти. І поки в нас не зневірилася. Ми дійсно думаємо, що ми зможемо це зробити.
– Які у вас прогнози щодо рішення процесу, щодо його результату?
– Результат буде дуже простий. Буде дипломатичний тиск, він буде наростати. І через такий тиск її рано чи пізно звільнять. З вироком це ніяк не пов’язано. Вирок уже написаний. Тут не треба плекати ілюзій. Нам дуже часто говорять, що ми багато займаємося піаром, а краще займайтеся своєю роботою. Але ось цим людям, які вважають, що в російському суді така чисто процесуальна діяльність може до чогось призвести, нехай подивляться справу Сенцова. Якщо у вас якісь питання після цього ще є. На мій погляд, вирок Сенцова на них відповідає повністю. Вирок Савченко буде точно такий же. Для того, щоб європейські політики з повною віддачею займалися підтримкою і допомагали, наполягали на її звільненні, вони повинні відчувати підпірку у вигляді товстою пачки паперу. Не макулатури, а вивірених паперів.
Наша позиція не повинна тиснути на жалість: «ось сидить жінка, допоможіть, будь ласка, їй». У нас чітка позиція. У неї імуннітет. У неї є доказ її непричетності. У нас докази що вся історія з обстрілом журналістів була висмоктана з пальця. Судячи з того, що ми знаємо з цієї історії, там просто снаряд прилетів до групи бойовиків. Цих бойовиків російське слідство вивело за дужки. Наша позиція не повинна тиснути на жалість: «ось сидить жінка, допоможіть, будь ласка, їй». У нас чітка позиція. У неї імуннітет. У неї є доказ її непричетності. У нас докази що вся історія з обстрілом журналістів була висмоктана з пальця. Судячи з того, що ми знаємо з цієї історії, там просто снаряд прилетів до групи бойовиків. Цих бойовиків російське слідство вивело за дужки.
– Як Ви оцінюєте співпрацю з українською стороною, з українськими спецслужбами, дипломатами, політиками?
– Я вчора був у Києві на нараді в МЗС, де обговорювалося питання про допомогу не тільки Надії Савченко та Олегу Сенцову, але і всім зі списку. Зараз МЗС називає 12 осіб, українських громадян, які в Росії переслідуються за політичними мотивами. Саме при мені і з моєю участю обговорювалося як це все вибудувати, як правильно поставити роботу. Що стосується спецслужб, ми бачили протягом першого півріччя, що нам не довіряють. У СБУ в провадженні знаходиться кримінальна справа про викрадення Савченко і в рамках цієї справи вони можуть добувати докази. Вони не можуть працювати просто так, розвідники можуть, а слідчі ні, їм потрібно виробництво. В рамках цього виробництва вони знайшли багато чого цікавого для нас, що нам хотілося отримати. У перші півроку з цим було проблематично. Потім, починаючи з березня, у нас стався прорив греблі, мабуть дозріло політичне рішення, що з цим щось треба робити. Там ще на ранньому етапі вважали, що ми, адвокати, можливо агенти ФСБ, яких прислали всю цю справу саботувати, потім ми спрацювалися. Зараз у нас немає ні найменших нарікань, ми отримали всі наші найважливіші матеріали саме від СБУ. Без їхньої допомоги ми б не отримали дані телефонної деталізації, це одна з головних доказів на користь алібі Савченко, і без них ми б не провели експертизу відео, яке показало, що це алібі підтверджується тим відео, яке знімали самі сепаратисти. Крім діяльності СБУ та МЗС є ще діяльність прокуратури України, вона може бути не так помітна, але вона дуже важлива. Місяць тому було порушено кримінальну справу стосовно російських суддів, які виносили постанову про продовження терміну арешту Савченко всупереч імунітету і вчора мені повідомили, що зараз розглядається питання про те, що ще троє-четверо суддів потраплять в цей список через ту саму саму причину. Вони виносили незаконні рішення.
– А як настрій у самої Надії?
– Бойовий настрій, дуже бадьорий. Вона скоріше незадоволена тим, що у нас на півтора місяці затягнувся суд. Ми 30 липня подали клопотання про перенесення справи з Донецького суду, не українського, а російського, це маленьке містечко в кілометрі від кордону.
– Скоро вийде друком книга Надії. Наскільки мені відомо, Ви написали передмову.
– Я написав передмову, бо Надія просила мене написати і пояснити, що не вона від надлишку якихось графоманських амбіцій вирішила писати роман, а що це я її вмовив. Власне, мені це спало на думку вперше вже на другій чи третій нашій з нею зустрічі. Перші місяці у нас не було ніякої інформації про хід слідства. Нам говорили, що слідство йде і нам свого часу розкажуть, більше нічого. Більшість наших бесід з нею були не про справу, а про сторонні речі, щоб якось її відволікти. Вона розповідала байки зі свого життя і я вже тоді зрозумів, що вона прекрасний оповідач. Байки насправді цікаві, тому що у ней унікальний досвід, жінка військовий в Іраку, це досить унікально. Я почав її вмовляти, щоб вона писала книжку. Вона говорила: «Ні, я не письменник, я не можу». А потім, в грудні, вона оголосила голодування і коли їй було зовсім погано вона сказала: «Добре, я буду писати», тому що це був спосіб тримати думки в порядку. Якщо ти цілими днями нічим не зайнятий і при цьому не їж, то це просто такий спосіб саморуйнування особистості. Щоб цього не було, щоб тримати себе в кулаці, вона щодня писала по 2-3 сторінки і до весни книжка була готова. 11 вересня буде презентація у Львові на книжковому ярмарку, після чого вона буде в магазинах. Я всім дуже раджу почитати.
– Тобто там не тільки про її тюремні дні, але ще й про її життя?
– І про тюремні, і про те, як вона воювала, як потрапила в полон, людська історія. Я сподіваюся, що буде ще другий том, тому що її політична кар’єра мабуть тільки починається. Буде цікаво!
